ЗА ЕЛЕКТРОННИМИ БІБЛІОТЕКАМИ — МАЙБУТНЄ!

Про електронні бібліотеки знаю давно і не з чужих слів. Колись продав одному крутому комп’ютернику (і водночас — палкому любителю фантастики) "на металобрухт" старезний IBM-XT, що зламався остаточно (судячи за шильдіком на корпусі, на той момент "тачка" відпрацювала ціле десятиліття!). На вінчестері "персоналки", що безнадійно посипався, залишилися мої ранні твори, серед них — невеличке оповідання "Антропоцентризм". І от зусиллями того комп’ютерного генія "Антропоцентризм" потрапив до першої на території СНД електронної збірки російської (точніше — російськомовної) пострадянської фантастики, а звідти вже його передрали всі більш-менш пристойні електронні (тепер вже мережеві!) бібліотеки.

Так, за цю "публікацію" я не отримав навіть ламаного шеляга. Ба навіть сам диск довелося шукати й купувати за свої кревні на столичному Радіоринку. З іншого боку, "Антропоцентризм" став найвідомішим моїм твором. Неодноразово бувало так, що замовляючи візитівки, вислуховував від чергового хлопця приблизно таку фразу: "Тимур Литовченко, письменник-фантаст… А це, часом, не Ви "Антропоцентризм" написали?.."

Основна колізія щодо електронних бібліотек — це намагання їхніх засновників чи власників забезпечити якнайдешевший доступ до інформації читачів. В ідеалі — звісно, безкоштовний, бо "на шару і лайно солодке", а тому подібний підхід гарантує максимальну кількість клієнтів. Що означає безмежне в ідеалі зростання популярності безкоштовного мережевого ресурсу.

При цьому авторові електронних текстів (як правило, немилосердно "здертих" бозна де) ніхто нічого платити навіть не збирається: адже це здорожчує утримання мережевих ресурсів, що невигідно їхнім засновникам (власникам). Проте якщо автор — це професійний письменник, а не любитель-"пєйсатєль", то він мусить отримувати за професійно створений продукт достойну платню. Інакше з чого він житиме?!

Поки що ніхто не знайшов такого вирішення окресленої колізії, що задовольняло б усі сторони "електронного літпроцесу": читачів, засновників або власників мережевих ресурсів, письменників. Проте перспектива тут зрозуміла: як кінцевий споживач продукції, саме читач завжди правий — отже, іншого виходу, окрім надання йому найдешевшого (в ідеалі — бузкоштовного), проте якісного продукту, не існує. І ніяка боротьба за дотримання авторських прав тут не допоможе, навіть найзапекліша!

Якщо людство справді просувається у своєму розвитку до інформаційного суспільства, то у перспективі найпотрібнішими "виробниками" стануть саме писбменники і журналісти — творці інформаційного продукту. Єдине, чого не треба боятися, то це конкуренції для письменників з боку "пєйсатєлєй" і для журналістів — з боку блогерів. Конкуренція дійсно посилюватиметься (адже дедалі більшатиме кількість учасників "мережевого літпроцесу"), проте люди завжди цінували якість продукції, цінуватимуть її й надалі. Якісний інформаційний продукт здатні забезпечити лише професіонали справи — письменники і журналісти, незалежно від отриманої освіти, фаху, статі, сімейних та інших супутніх обставин.

Отже, якщо люди інформаційного суспільства не побажають захлинутися потоками "інформаційного лайна", вони рано чи пізно (але особисто я гадаю — вчасно) знайдуть дієве рішення щодо оплати праці професійних творців інформаційного продукту. У тому числі — письменників. За електронними бібліотеками — майбутнє! У "мережевого літпроцесу" є своя логіка, й від неї нема куди подітися.

10-2007